«Дивна війна» («Сидяча війна») (фр. Drôle de guerre, англ. Phony War, нім. Sitzkrieg) — період Другої світової війни з 3 вересня 1939 року по 10 травня 1940 року на Західному фронті.
Вперше назва Phony War (укр. фальшива, несправжня війна) була використана американськими журналістами в 1939 році.[1] Авторство французького відповідника Drôle de guerre (укр. жартівлива війна) належить перу французького журналіста Ролана Доржелеса.[2] Таким чином було підкреслено характер бойових дій між ворогуючими сторонами — майже повна їх відсутність, за виключенням бойових дій на морі. Ворогуючі сторони вели лише бої місцевого значення на франко-німецькому кордоні, переважно знаходячись під захистом оборонних ліній Мажино і Зигфріда.
Період «Дивної війни» повною мірою був використаний німецьким командуванням у якості стратегічної паузи. Це дозволило Німеччині успішно завершити Польську кампанію, реалізувати план окупації Данії і Норвегії, а також підготувати план вторгнення у Францію.
Передумови
Після приходу до влади Адольф Гітлер почав реалізовувати ідею об'єднання всіх німців у єдину державу. Спираючись на військову силу та дипломатичний тиск, у березні 1938 року Німеччина безперешкодно приєднала до себе Австрію, а у жовтні 1938 року у результаті Мюнхенської угоди анексувала Судетську область, що належала Чехословаччині.
21 березня 1939 року Німеччина почала вимагати від Польщі повернути їй місто Данциг (сучасне польське місто Гданськ) і відкрити «польський коридор» (створений з бувших німецьких територій після Першої світової війни для забезпечення виходу Польщі до Балтійського моря і відрізавший Східну Прусію від Німеччини, перетворивши її в ексклав). Польща відкинула всі вимоги Німеччини. У відповідь 28 березня 1939 року Гітлер розірвав Пакт про ненапад з Польщею (укладений у січні 1934 року).
31 березня 1939 року прем'єр-міністр Великої Британії Чемберлен від імені англійського та французького урядів заявив, що буде надавати Польщі всю можливу допомогу, якщо її безпеці буде загроза. Одностороння англійська гарантія Польщі 6 квітня була замінена попередньою двосторонньою угодою про взаємну допомогу між Англією і Польщею.
15 травня 1939 року було підписано польсько-французький протокол, відповідно до якого французи обіцяли розпочати наступ протягом 2-х тижнів після мобілізації.
25 серпня 1939 року у Лондоні остаточно був оформлений і підписаний англо-польський союз у вигляді Угоди про взаємну допомогу і секретного протоколу.
Стаття перша англо-польської Угоди про взаємну допомогу говорила:
«У випадку якщо одна з Договірних сторін буде залучена у воєнні дії з європейською державою внаслідок агресії, вчиненої останньою проти зазначеної Договірної сторони, інша Договірна сторона негайно надасть Договірній стороні, залученій у воєнні дії, всю необхідну від неї підтримку та допомогу».[3]
Під «європейською державою», як випливало із секретного протоколу, малася на увазі Німеччина.
1 вересня 1939 року німецькі війська перетнули кордон з Польщею. Відповідно до попередніх домовленостей у цей же день у Франції було оголошено мобілізацію.
Початок війни
Форт на лінії Мажино
3 вересня 1939 року Велика Британія (о 5:00) і Франція (о 11:00) оголосили війну Німеччині. Вже пост-фактум 4 вересня було укладено франко-польську угоду. Польський посол у Франції після цього почав наполягати на негайному загальному наступі.
У той же день, 4 вересня 1939 року, представники Великої Британії, начальник імперського генерального штабу генерал Едмунд Вільям Айронсайд і головний маршал авіації Сіріл Ньюелл прибули до Франції для переговорів із французьким генеральним штабом. Не зважаючи на численні попередні наради об'єднаного комітету штабів, які відбувалися з кінця березня, на початок вересня ще не було скоординованого плану дій по наданню допомоги полякам.
Наступного дня Айронсайд і Ньюелл доповідали кабінету міністрів, що після завершення мобілізації своїх армій головнокомандувач французькою армією Гамелен збирався орієнтовно 17 вересня «натиснути на лінію Зигфріда» і перевірити міцність її оборони. У доповіді однак зазначалося, що «Гамелен не збирається ризикувати дорогоцінними дивізіями при необачному наступі на настільки укріплені позиції».
Ситуація на фронті склалася наступним чином. У вересні 1939 року з початком Польської кампанії французи та англійці на Західному фронті мали 110 дивізій проти 33 німецьких.
Довжина північного кордону Франції становила 804,67 км, наступальні дії французи могли вести тільки на вузькій ділянці шириною 144,84 км від Рейну до Мозеля. В іншому випадку Франція порушувала б нейтралітет Бельгії і Люксембургу. Німці змогли зосередити найбільш боєздатні дивізії на цій вузькій ділянці та прикрили підходи до лінії Зигфріда мінними полями. У такий спосіб наступальні дії французьких військ значно ускладнювались.
Лінія Зигфріда — протитанковий бар'єр на лінії Аахен-Саарбрюкен
Однак важливішим виявилося те, що французи не змогли почати наступальну операцію до 17 вересня. До цього часу франко-німецьке протистояння обмежувалося боями місцевого значення. Нездатність Франції раніше завдати удару пояснювалася застарілою мобілізаційною системою: сформовані з'єднання не встигали пройти належної підготовки. Іншою причиною затримки було те, що французьке командування дотримувалося застарілих поглядів на ведення війни, вважаючи, зокрема, що будь-якому наступу, як і в роки Першої світової війни, повинна передувати потужна артилерійська підготовка. Однак більша частина важкої артилерії французької армії перебувала у консервації, і її не можна було підготувати раніше, ніж на п'ятнадцятий день після оголошення мобілізації.
Стосовно допомоги Великої Британії, то було ясно, що перші дві дивізії англійського експедиційного корпуса могли прибути на континент лише у перших числах жовтня, ще дві — у другій половині жовтня. На інші англійські дивізії розраховувати не доводилося. Для французів це також служило підставою не починати наступальних дій.
До 17 вересня крах Польщі став настільки очевидний, що, зважаючи на усі вище зазначені причини, у французів з'явилося гарне виправдання для перегляду своїх намірів щодо активного ведення війни.
Німецька армія також не поспішала починати повномаштабну війну на Західному фронті. У «Розпорядженні головнокомандуючого військовими силами Адольфа Гітлера щодо нападу на Польщу (від 31.08.1939)» говорилося наступне:
«3) Im Westen kommt es darauf an, die Verantwortung für die Eröffnung von Feindseligkeiten eindeutig England und Frankreich zu überlassen. Geringfügigen Grenzverletzungen ist zunächst rein örtlich entgegen zu treten…
»3) На заході відповідальність за розв'язання війни варто цілком покласти на англійців і французів. На незначні порушення кордонів потрібно спочатку відповісти діями чисто місцевого порядку…
Die deutsche Westgrenze ist zu Lande an keiner Stelle ohne meine ausdrückliche Genehmigung zu überschreiten. Zur See gilt das gleiche für alle kriegerischen oder als solche zu deutenden Handlungen.
Німецький сухопутний кордон на заході не повинен бути порушений у жодному пункті без мого спеціального дозволу. Те ж саме відноситься до всіх військово-морських операцій, а також до інших дій на морі, які можуть розцінюватися як воєнні операції.
Die defensiven Massnahmen der Luftwaffe sind zunächst auf die unbedingte Abwehr feindl. Luftangriffe an der Reichsgrenze zu beschränken…
Дії військово-повітряних сил повинні насамперед обмежуватися протиповітряною обороною державних кордонів від нальотів авіації супротивника…
4) Eröffnen England und Frankreich die Feindseligkeiten gegen Deutschland, so ist es Aufgabe der im Westen operierenden Teile der Wehrmacht, unter möglichster Schonung der Kräfte die Voraussetzungen für den siegreichen Abschluss der Operationen gegen Polen zu erhalten…
4) Якщо Англія й Франція почнуть воєнні дії проти Німеччини, то завдання діючих на Заході збройних сил буде полягати у тому, щоб шляхом збереження сил забезпечити передумови для переможного завершення операцій проти Польщі…
Das Heer hält den Westwall und trifft Vorbereitungen, dessen Umfassung im Norden…"
Сухопутні сили утримують Західний вал і готуються до запобігання його обходу з півночі…".
Для виконання цього завдання група армій «Захід» під командуванням генерал-полковника Вільгельма Ріттера фон Лееба мала у розпорядженні 8 кадрових і 25 резервних та ландверних дивізій. Останні не можна було вважати повністю боєздатними ні з огляду технічного оснащення, ні з огляду бойової підготовки. Танкових з'єднань група армій «Захід» не мала. Західний вал (лінія Зигфріда) значно поступався у потужності лінії Мажино і частково ще будувався, тому не міг компенсувати недостатню кількість сил. Останні були розгорнуті наступним чином: 7-а армія (командуючий генерал артилерії Дольман) уздовж Рейну від Базеля до Карлсруе, 1-а армія (командуючий генерал-полковник Ервін фон Вітцлебен) — від Рейну до люксембурзького кордону. Невелика оперативна група «А» під командуванням генерал-полковника барона Курта фон Гаммерштейна охороняла кордони з нейтральними державами до міста Везель.
«Активні дії» на Західному фронті
28 листопада 1939 року: Солдати британського експедиційного корпусу і французьких ВПС на лінії фронту. Жартівливий напис над бліндажем «10 Downing Street» — адреса резиденції британського прем'єр-міністра.
З початку війни французи обмежилися декількома атаками місцевого значення у районі Західного вала. При будівництві захисного бар'єру німці не дотримувались природньої кривизни кордонів, тому лінія укріплень в деяких місцях представляла собою пряму. Крім того німецьким військам було наказано проводити лише захист лінії Зигфріда і не вступати у затяжні бойові дії. 13 вересня 1939 року французи зуміли порівняно легко зайняти дві виступаючі вперед ділянки — ділянку «Варндт» західніше Саарбрюкена і виступ кордону між Саарбрюкеном і Пфальцьким лісом.
Коли після закінчення війни з Польщею стала помітною передислокація німецьких з'єднань зі Східного на Західний фронт, французи, починаючи з 3 жовтня, звільнили більшу частину захопленої ними прикордонної зони та відійшли до державного кордону, а частково і за нього. За свідченням німецьких військових, вони були здивовані погано підготовленими в інженерному відношенні польовими позиціями, які залишили французи.
Англійці до середини жовтня чотирма дивізіями (два армійських корпуси) зайняли позиції на бельгійсько-французькому кордоні між містами Мольд і Байель, досить далеко від лінії фронту. У цьому районі проходив майже суцільний протитанковий рів, що прикривався вогнем дотів. Ця система укріплень будувалась як продовження лінії Мажино на випадок прориву німецьких військ через Бельгію.
28 жовтня 1939 року військовий кабінет затвердив стратегічну концепцію Великої Британії. Начальник британського генерального штабу генерал Айронсайд дав цій концепції таку характеристику: «пасивне очікування з усіма хвилюваннями та тривогами, які з цього випливають» [6].
Після цього на Західному фронті встановився повний затишок. Французький кореспондент Ролан Доржелес, який перебував на лінії фронту, писав:
«…я був здивований спокоєм, що там панував. Артилеристи, які розташувалися на Рейні, спокійно дивилися на німецькі поїзди з боєприпасами, що курсують на протилежному березі, наші льотчики пролітали над паруючими трубами заводів Саару, не скидаючи бомб. Очевидно, головна турбота вищого командування полягала в тому, щоб не турбувати супротивника»[7]
21 листопада 1939 року уряд Франції створив у збройних силах «службу розваг», на яку покладалася організація дозвілля військовослужбовців на фронті. 30 листопада парламент обговорив питання про додаткову видачу солдатам спиртних напоїв, 29 лютого 1940 року прем'єр-міністр Даладьє підписав декрет про скасування податків на гральні карти, «призначені для діючої армії». Через деякий час було ухвалене рішення закупити для армії 10 тисяч футбольних м'ячів.
У грудні 1939 року у Франції була сформована п'ята дивізія англійців, а в перші місяці 1940 року з Англії прибуло ще п'ять дивізій, таким чином британський експедиційний корпус виріс до 10 дивізій[8]. У тилу англійських військ було створено майже 50 аеродромів із цементними злітно-посадковими смугами, але замість бомбардування німецьких позицій, англійські літаки розкидали над лінією фронту агітаційні листівки.
Стратегічна пауза повною мірою була використана німецьким генеральним штабом для підготовки повномасштабного вторгнення у Бельгію, Голландію, Люксембург і Францію.
План вторгнення у Францію
Докладніше у статті: План «Гельб»
Зміни в плані «Гельб» в період з 10 жовтня 1939 року по 15 січня 1940 року
27 вересня 1939 року на нараді головнокомандуючих видами збройних сил і їхніх начальників штабів Гітлер наказав негайно готувати наступ на заході: «Ціль війни — поставити Англію на коліна, розгромити Францію». Проти виступили головнокомандувач сухопутними військами Браухіч і начальник генерального штабу Гальдер. (Вони навіть підготували план усунення Гітлера від влади, але, не отримавши підтримки командуючого армією резерву генерала Фромма, полишили його).
Вже 6 жовтня 1939 року німецькі війська остаточно завершили окупацію Польщі, а 9 жовтня командуючим видами збройних сил Браухічу, Герінгу і Редеру була надіслана «Пам'ятна записка і провідні вказівки щодо ведення війни на Заході» [9]. У цьому документі на основі концепції «блискавичної війни» визначалися стратегічні цілі майбутньої кампанії. Тут же зазначалося, що німецькі війська будуть наступати на заході, незважаючи на нейтралітет Бельгії, Голландії і Люксембургу.
Не зважаючи на внутрішні побоювання у провальному завершенні операції, Браухіч дав доручення генеральному штабу розробити «Директиву Гельб щодо стратегічного розгортування», яку підписав 29 жовтня 1939 року.
План «Гельб» («Жовтий») у своєму першому варіанті (план ОКХ), який так і не було виконано, передбачав, що напрямок головного удару німецьких військ буде проходити по обидва боки Льєжа. Директива закінчувалася розпорядженням групам армій «A» і «B» зосередити свої війська таким чином, щоб вони за шість нічних переходів змогли зайняти вихідні позиції для наступу.
Початок наступу було призначено на 12 листопада 1939 року. 5 листопада Вальтер фон Браухіч знову спробував відговорити Гітлера від вторгнення у Францію. Гітлер у свою чергу ще раз підтвердив, що наступ необхідно почати не пізніше 12 листопада. Однак 7 листопада наказ було скасовано через несприятливі метеорологічні умови. Пізніше початок операції буде відкладено ще 29 разів.
10 січня 1940 року Гітлер призначив остаточну дату наступу — 17 січня. Але у той самий день, коли Гітлер прийняв це рішення, відбувся досить загадковий «випадок»: літак з німецьким офіцером, що перевозив секретні документи, помилково приземлився на території Бельгії і план «Гельб» потрапив до рук бельгійців.
Німці змушені були змінити план операції. Нову редакцію представив начальник штабу групи армій «A» під командуванням Рундштедта Еріх фон Манштейн. Манштейн дійшов висновку, що доцільніше завдати головного удару через Арденни у напрямку Седана, чого союзники аж ніяк не очікували. Основною ідеєю плану Манштейна було «заманювання». Манштейн не сумнівався, що союзники обов'язково відреагують на вторгнення в Бельгію. Але, розгортаючи там свої війська, вони втратять вільний резерв (принаймні на кілька днів), завантажать до відмови дороги і, головне, послаблять «ковзанням на північ» оперативну ділянку Дінан — Седан.
Окупація Данії і Норвегії
Докладніше у статті: Дансько-Норвезька операція
Морський бій біля берегів Норвегії. 10 квітня 1940 року
Плануючи вторгнення до Франції, німецький генеральний штаб турбувався, що у цьому випадку англо-французькі війська можуть зайняти Данію і Норвегію. 10 жовтня 1939 року головнокомандувач військово-морськими силами грос-адмірал Редер вперше вказав Гітлерові на значення Норвегії у війні на морі. Скандинавія була гарним плацдармом для атаки на Німеччину. Окупація Норвегії Великою Британією і Францією для Німеччини означала б фактичну блокаду військово-морського флоту.
14 грудня 1939 року Гітлером був даний наказ щодо підготовки операції у Норвегії. 1 березня 1940 року виходить спеціальна директива. У пункті 1-му директиви зазначалося:
«Розвиток подій у Скандинавії вимагає здійснити всі приготування до того, щоб частиною збройних сил окупувати Данію і Норвегію. Це повинно перешкодити англійцям закріпитись у Скандинавії і на Балтійському морі, забезпечити нашу базу руди у Швеції та розширити для військово-морського флоту і авіації вихідні позиції проти Англії»
7 березня 1940 року Гітлер ухвалив остаточний план операції «Везерюбунг».
Вранці 9 квітня 1940 року німецькі посли в Осло і Копенгагені вручили урядам Норвегії і Данії однакові за змістом ноти, у яких збройний наступ Німеччини був обґрунтований вимушеною необхідністю захистити обидві нейтральні країни від нібито можливого в найближчий час нападу англійців і французів. Метою німецького уряду, говорилося в ноті, є мирна окупація обох країн.
Данія підкорилася вимозі Німеччини майже без опору.
Інша ситуація склалася з Норвегією. У Норвегії німці 9-10 квітня захопили головні норвезькі порти: Осло, Тронхейм, Берген, Нарвік. 14 квітня англо-французький десант висадився під Нарвіком, 16 квітня — у Намсусі, 17 квітня — в Ондальснесі. 19 квітня союзники розгорнули наступ на Тронхейм, але зазнали поразки і на початку травня змушені були вивести свої війська із центральної Норвегії. Після ряду боїв за Нарвік союзники на початку червня евакуюються з північної частини країни. Пізніше, 10 червня 1940 року, капітулюють останні частини норвезької армії. Норвегія опинилася під управлінням німецької окупаційної адміністрації.
Завершення «Дивної війни»
Докладніше у статті: Французька кампанія (1940)
Період так званої «дивної війни» закінчився 10 травня 1940 року. Саме у цей день німецькі війська згідно плану «Гельб» почали широкомасштабні наступальні дії на територію нейтральних Бельгії та Голландії. Потім через територію Бельгії, обійшовши лінію Мажино з півночі, німецькі війська захопили майже всю Францію. Рештки англо-французької армії були витіснені у район Дюнкерка, де вони евакуювалися до Великої Британії. Франція змушена була підписати ганебну капітуляцію у знаменитому з 1918 року вагончику у Комп'єні.
Після падіння Франції німці захопили документи французького верховного командування і частково опублікували їх. Це був сенсаційний матеріал, який показував, що період «дивної війни» використовувся союзниками в якості стратегічної паузи. Документи свідчили, що протягом зими союзне командування обмірковувало плани різноманітних наступальних операцій: план удару по Німеччині через Норвегію, Швецію і Фінляндію; план удару по Рурському басейні через Бельгію; план удару по Німеччині через Грецію і Балкани; план удару по нафтоносних районах СРСР на Кавказі з метою відрізати Німеччину від джерел постачання нафтою.
|
